The Mysterious Stranger

Він чарівний, упевнений і бентежно добрий; він завойовує довіру хлопчиків невеличкими дивами, а тоді відкриває їм своє ім’я — Сатана, небіж того, хто впав, ангел, який спостерігав усю історію людства й не відчуває до неї нічогісінько. Він створює крихітних живих людей, а тоді знищує їх без жодної тіні каяття, продовжуючи розпочату думку. Ми не можемо чинити зла, — пояснює він, — і не маємо жодного бажання його чинити, бо не знаємо, що воно таке. Людина, каже він, зроблена з праху й обтяжена Моральним чуттям; ангели ж — Нетлінні.

Осяйна проза Твена нагромаджує пасторальну тишу, а потім дає жаху впасти на читача через саму лише пласкість тону. Сатана бере на руки пораненого пса й зцілює його при місячному світлі; а за мить розчавлює власноруч створений маленький світ і змушує хлопчиків танцювати над могилою. Його відхід — коли він тоншає у мерехтливу, райдужну бульбашку, що раз підстрибує й лопається, — залишає їх у зачудуванні й сумніві, і вони вже ніколи не зможуть до кінця повернутися до того, щоб знову бути просто хлопчаками.

Те, що починається як сільська комедія, розділ за розділом розкривається в космічну теологію — суперечку про Бога, свободу волі й те, що означає бути маленьким під байдужим небом. Хлопчиків зобов’язано мовчати, і їх дедалі глибше затягує ця дивна дружба, а разом із ними затягує й читача — до питань, які Твен ставить, ніколи до решти не полишаючи свого дотепу.